Олена Жучинська: “З кожним новим фотографом відкриваєшся по-новому”

0
38

Ми уважно слідкуємо за перебігом фотопроекту Костянтина Ревуцького “City Style” про цікавих вінничан у цікавих місцях нашого міста, який виходить за підтримки Людмили Станіславенко. І цього разу нашому кореспонденту вдалось поспілкуватись із черговим його учасником. Про журналістів та журналістику, про місто та проект говорила Олена Жучинська, журналістка газети “33-й канал”, громадська діячка та волонтер.

– Розкажи про свої перші кроки у журналістиці. Чому саме ця професія? Як і коли ти усвідомила, що хочеш бути журналістом?

– Мій батько, Анатолій Жучинський, є співвласником «33-го каналу», і все життя він бачив мене в професії журналіста, і мріяв передати мені всі свої навики. В п’ятнадцять років він посадив мене біля себе і почав розповідати про те, як це все робиться.

Моє перше в житті інтерв’ю було з хлопцем, який на той момент поїхав одним з перших в Америку на навчання, і дуже успішно там проявляв себе. З тих самих пір я намагалась писати. Мене, звичайно, постійно поправляли, і я дуже часто переписувала свої матеріали, правила, нервувалась. Це, насправді, був дуже довготривалий процес.

Але окрім журналістики я спробувала себе у ще багатьох професіях. На сьогоднішній день в мене вже величезний список того, чим я могла б займатись. Однак, пару років тому, я зрозуміла, що все ж саме журналістика мені вдається легше за все, і для мене вона цікава тим, що я знайомлюсь з великою кількістю людей, можу допомогти комусь завдяки написанню того чи іншого матеріалу.

– Чому саме газета? Чому не радіо і не телебачення?

– Мені ще зі школи легко викладати свої думки на папір, тому, напевне, й обрала газету. Для мене підбирати слова легко: я про це не задумуюсь, воно просто виходить зсередини, і тільки потім я вже правлю помилки, коректую.

Телебачення і радіо я ніколи не пробувала, і це мене ніколи не цікавило. Перед камерою я відчуваю себе дуже незручно, можливо, це якась невпевненість в собі, яка є і в мені, і в будь-якій людині, над якою, можливо, варто було б працювати, але поки нехай все залишиться так, як є.

– Що найсумніше та найцікавіше в професії журналіста?

– Найсумніше для мене в моїй професії – це те, що кожна людина бачить себе в одному чи іншому ракурсі, і це досить вузька видимість. І коли ти намагаєшся цю людину показати суспільству з позиції глибини або широти, яку не завжди можна побачити в тій вузькій направленості, то трапляються непорозуміння. Це зазвичай відбувається, коли є якісь близькі стосунки. Людина думає, що ти хотіла образити. Добрими намірами устелена дорога до пекла, як кажуть. І за бажанням допомогти, розкрити очі, піднести тяжкий шлях, люди бачать негативні посили.

Дуже складно дружити, коли постійно потрібно показувати правду.

Журналіст – це неоднозначна професія в контексті України. Всі хочуть працювати, заробляти гроші, виживати і жити, а писати тільки хороше – складно. Основна маса людей хоче підживлюватись через негатив, і всі ж бачать правду про те, як і де ми живемо, тому придумувати хороші історії за гроші… доводиться, звичайно. Я знаю журналістів, що пишуть тільки про моду, або про виставки, відкриття. Можливо, в деяких моментах вони щасливі, але заробляють небагато, і їхня професія потрібна малому колу людей.

Найцікавіше – це, звичайно, люди.

– Чого не вистачає молодим журналістам, що закінчили навчання і тільки прийшли у професію?

Я намагалась часто спілкуватись з молодими журналістами, що тільки-тільки закінчили навчання, і, як на мене, їм дуже часто не вистачає ініціативи, а хочеться молодих та ініціативних кадрів. Журналіст – це людина, яка вічно в пошуці, спілкуванні, інформації, постійно читає, в якої велике коло знайомств. Цей процес триває 24 години на добу.

І головне – не жаліти себе. Я не знала ще хорошого журналіста, який би жалів себе.

– Як давно ти живеш у Вінниці? Наскільки сильно змінилось місто за цей період?

– Я живу у Вінниці з трьох років. Місто стало за цей час набагато красивішим, зробили хороші дороги, красивий проспект Космонавтів, той же фонтан Roshen. Місто дуже комфортне, для життя – особливо, це правда. Тут є багато плюсів, але й багато мінусів, як і в будь-якому місті.

– Як думаєш, наскільки Вінниця фотогенічна? Чого не вистачає місту, щоб стати ще красивішим?

– Вінниця дуже фотогенічна, з її старим центром, старими вуличками, маленькими гаражиками. Чим більше вивчаю місто, тим більше помічаю, що все ще є над чим працювати, багато покинутих будинків, заводів, неохайних моментів, але вони всередині, цього не видно за красивою картинкою.

– Яке місто в Україні найкрасивіше, на вашу думку? Чому?

– Неможливо виділяти якесь одне місто. Київ сам по собі красивий, Вінниця прекрасна, Львів… я впевнена, що є багато міст, які по-своєму красиві, тому виділити щось одне не можу.

– Фотографувати чи фотографуватись?

– Фотографувати.

– Як ти дізналась про проект «City Style»?

– Через соціальні мережі. І, звичайно ж, через спілкування з друзями, знайомими, які також брали участь у проекті.

– Розкажи про процес зйомки: чи складно було позувати? Як локація впливала на настрій під час зйомки?

– Ми пройшлись по центру міста, подивились на стару Вінницю, і спробували вибрати для себе щось особливе, цікаве. Я дуже люблю стару частину міста. Усі ці старі будівлі, дикий, різнокольоровий виноград, сонячні промені, маленькі старі дверцята.

Взагалі двері дуже мені подобаються, мені завжди цікаво, що за ними. Це як душі людей, як їхня зовнішність. Нова людина, яку ти зустрічаєш на своєму шляху – це як зачинені двері, і завжди хочеться підібрати до них ключ, відкрити, подивитись що ж там.

З Костею ніколи раніше не працювали, а мені завжди складно розслабитись у присутності нової людини, фотографуватись. Тому спочатку було складнувато, але потім трошки попустило, стало спокійніше.

У мене взагалі великий досвід фотозйомок, тому що ми з дітьми часто фотографуємось. Я для себе роблю фотосесії, коли поганий настрій, зміна життєвих принципів, або коли в житті щось змінюється. Це завжди по-різному цікаво, з кожним новим фотографом відкриваєшся по-новому, з кожним новим проектом все всередині міняється.

У фотосесії для “City Style” я більше приймаю себе такою, яка є.

А ми продовжуємо слідкувати за перебігом проекту, і наразі вже готуємо для вас нове інтерв’ю з його черговим учасником! Попередні розмови можна прочитати за цим посиланням.

Коментарі

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я