Девід Солой: Для письменника важлива його власна ідентичність

0
2

Девід Солой – автор романів, збірок короткої прози та радіодрам BBC, лауреат премії Бетті Траск та Джефрі Фабера за дебютний роман «London and the South East» (2008), фіналіст Букерівської премії з романом «All That Man Is» (2016).

– Девіде, на жаль, українською мовою досі не перекладено жодної вашої книжки. Сподіваємось, в найближчому майбутньому це зміниться. З якої книжки ви радили б українським видавцям/читачам почати знайомство з вашою творчістю?

– Що ж, я дуже сподіваюсь, що книжка «Чоловіки, як вони є» («All That Man Is») колись буде перекладена українською. Думаю, це моя найкраща книжка, принаймні саме нею я задоволений найбільше. Хоча й моя перша видана книжка  «Лондон і Південний Схід» («London and the South–East»),  історія про життя продавця в Лондоні в пізніх 1990–х – це теж робота, якою я пишаюсь.

2016_15_szalay

– Коли ви писали  «All That Man Is», то яке завдання ставили перед собою?  Чим ця книжка відрізняється від інших книжок, написаних чоловіками про чоловіків?

– Роман складається з дев’яти розділів, в кожному з яких протагоністами виступають чоловіки, вік яких послідовно зростає. Моїм головним завданням в процесі написання цієї книжки було створення такого ланцюжка історій, в якому кожна ланка була б однаково захопливою, яскравою і правдивою, щоб достовірно відображала відповідний вік персонажів.

Я сподівався, що прочитання цієї книжки від початку і до кінця дозволило б ефектно передати відчуття спливання часу, і таким чином у читача складалася б своєрідна картина тривання життя.

Таким чином, структура книжки це саме те, чим вона вирізняється на тлі більшості подібних.

– На вашу думку, чи сучасна література достатньо репрезентує різні типи маскулінності та фемінності? І чи вона  має це робити? Чим, на вашу думку, є література сьогодні?

– Я вважаю, що в минулому більшість видавців були чоловіками й тому намагалися (хоч і не завжди успішно) говорити за всіх своєю діяльністю. Тут я маю на увазі, наприклад, романи 19 століття, що мали на меті охопити ціле суспільство, і письменники, як-от Бальзак, Діккенс чи Толстой, прагнули писати не просто книжки, а величезні групові портрети.  Зараз це вже не так актуально – письменники зосереджуються на власних позиціях, тож аспекти власної ідентичності для них пріоритетніші.

all_that_man_is_reading_guide_snippet

Коли починається література

Я почав писати для власного задоволення ще в школі, в 10 чи 11 років. Тоді я зрозумів, що хочу бути письменником. В університеті я написав дві п’єси, третю ж, уже після університету, подав на театральний фестиваль в Единбурзі — і це був справжній провал! Невдала постановка, погана гра, але найгіршою була моя п’єса.  Тоді я вирішив, що письменником ніколи не буду, повернувся до Лондона і почав кар’єру у сфері продажів по телефону. Це протривало років 5, поки мій університетський товариш, який працював на ВВС, запропонував мені написати для них радіоп’єсу. У цьому користь освіти в Оксфорді — університет дає тобі середовище, важливіше за освіту. Мені було 28 років — саме тоді я отримав свій перший гонорар. Я повернувся до гри і зробив те ж, що й кожен письменник — почав писати великий роман.

5 головних речей для письменника

Головне в письмі — задоволення. Насолода письменника й читача — взаємопов’язані. І задоволення помагає вам працювати. Насолода від письма має перерости в якість тексту.

У нашій справі дуже часто відмовляють. Віра в те, що ви здатні стати професійним письменником, має бути майже божевільною самовпевненістю в тому, що ти робиш щось хороше.

Ви маєте бути дисциплінованими. Ніхто не змусить вас писати. Поставте собі за мету написати 100 слів упродовж дня, і навіть якщо вони будуть дуже поганими, все ж допоможуть рухатися далі.

Добру художню літературу творять чесність та єдність зі світом, про який ви пишете.

Я не говорю про творчість, креативність та талант, бо не знаю, чим вони є. Це було б нечесно з мого боку.

Що таке письменницький талант?

Талант — це здатність бути цікавим. Єдине, що справді важить — чи щось є цікавим, чи нудним. Перший роман, який я почав писати, був історичним, про події другої світової війни, неврологію. Я підіймав теми мови та сприйняття, багато читав про сталінізм, Радянський Союз та книжки про неврологію, аби зберегти цілісність подій. Загалом моє дослідження тривало шість місяців. Тоді ж мені зателефонували з ВВС і запропонували написати ще одну радіоп’єсу.

Я написав про продавця по телефону. І отримав таке задоволення, що вирішив написати про це роман. Це була тема, яку я знав справді добре, а перший роман про сталінізм здався мені неправдивим і неживим. Проте я відклав роман про менеджера з продажів, бо мені здалося, що йому бракує глобальних тем, спробував дописати історичний. А коли повернувся до історії продавця й перечитав перші розділи, які вже встиг забути — мені сподобалося, мені було цікаво! Тоді я зрозумів, що цей роман може бути справді добрим.

Про що писати?

Не треба бути упередженим щодо цікавих тем. Спочатку я вважав, що цікавими є лиш великі теми, як-то Радянський Союз, хоча справді цікавою виявилася історія продавця. Безнадійно пробувати бути цікавим в той спосіб, яким це робив хтось інший. Потрібно бути захопленим та перейнятим матеріалом і процесом письма.

І в той момент, коли я отримав свою першу відмову, то читав «Генія Шекспіра»! Через 6 місяців я розіслав  частини роману ще десятку літературних агентів. І один з них сказав: «Буде складно, але я спробую знайти видавця». Ця агента досі працює зі мною. Лиш один видавець погодився надрукувати цей роман! Один агент і одне видавництво — і все ж є разюча відмінність між одним та жодним видавцем.

Про гонорари

Коли я довідався про публікацію, то отримав 10 000 фунтів гонорар. Це не так багато, але на ці гроші у Лондоні можна прожити кілька місяців. Згодом книжка отримала премію «Бетті Траск» — ще 10 000. Тож на ці гроші можна було прожити рік не розкошуючи. Я вирішив фінансову проблему так — переїхав до Угорщини. Вартість життя відрізнялася настільки, що я міг ефективно працювати у Будапешті, отримуючи британські гонорари.

Важливо, аби видавець мав віру у свого автора. Моя перша книжка не принесла видавництву прибуток, хоча була тепло зустріта рецензентами та отримала дві премії. Добре мати нагороди, але краще мати прибуток з книжки.

У топ50 продажів у книгарнях Великобританії моя остання книжка «Все, чим є чоловік» була на 49 місці — це коло тисячі проданих примірників за тиждень.

Про автора, який рекламує

Я не та людина, яка говоритиме про промоцію. Я просто стараюся писати якомога кращі книжки.

Я не вкладав зусиль в промоцію — цим займалися агент та видавець. Але мені допомагали такі речі, як-от журнал «Granta», який щодесять років публікує «Топ найкращих письменників до 40 років». Мені було 39 років. На продажі книжки «All the Man Is»  вплинув короткий список Букерівської пермії, у який вона потрапила. Книжку перекладено 18 мовами — і це чудово, бо я отримую додатковий заробіток і більш нічого не роблю.

David_Szalay_2_896_504_1475837373_fit_1200x10000

Про роль редактора

Я не вірю, що письменник володіє магічною силою, тому переконаний у позитивному впливу агентів та редакторів на книжку. Головну частину редагування ми робимо з агентом, а от редактор виконує радше коректорську роботу. А  я хотів би більше редактури! До речі, редактори американських журналів пропонують значно більше змін у творі — і мені це подобається. Я не можу самотужки віддалитися від власної книжки та оцінити її неупереджено, тому дуже потребую співпраці із агентом і редактором. Роман лише виграє від цього.

Про курси creative writing

Існує міф, що в англомовному світі автори живуть з літератури. Але справжні автори живуть із викладання creative writing. Мій товариш, який викладає такий курс в університеті Чікаґо, жартує, що існує така собі піраміда: є тисяча авторів, які навчають цього… потім десять тисяч їхніх студентів і так далі. А хто читатиме, та писатиме — усі навчатимуть creative writing. Самі викладачі сумніваються, скільки цінності вони дають студентам у таких курсах і чи навик доброго письма узагалі можливо передати.

Якось я викладав на такому курсі, де тренери-письменники тиждень жили разом з учнями, спілкувалися на тренінгах та неформально. Є два типи учнів — одні очевидно погані, їм я можу допомогти технічними навиками. Інші — цілком добрі автори початківці, яким я не міг помогти у письменництві. Як психолог я міг їх підбадьорити та підтримати, а вони вірили мені, бо я мав для них певний авторитет. Є й третя група — це ті, що посередині. Їхні книжки були ні добрі ні погані, тому я не знав що сказати, крім «будьте цікавішими».

4 сучасні книжки у списку must read від Девіда Солоя, які показують, як конструюється хороший текст

  • Rachel Cusk «Outline», «Transit»
  • David Malouf «Fly away Peter»
  • John Fowles «The Magus»
  • Philip Larkin «The Whitsun Weddings»

Джерело: Читомо

Автор
Хто володіє інформацією, той володіє світом!
ПОДІЛИТИСЬ


Попередній матеріалВiнничaни мoжуть слiдкувaти зa рoзклaдoм мiськoгo трaнспoрту в Telegram
Наступний матеріалІршавчанин возив з собою ніж та пакет марихуани
Загрузка...

Коментарі

Будь ласка, введіть свій коментар!
Будь ласка, введіть своє ім'я